- Пане Алексе, цікаво почути Вашу думку щодо кадрового забезпечення сільськогосподарського виробництва.

 - На мою думку, система аграрної освіти затрималася ще десь у 60-х – 70-х роках радянської системи минулого сторіччя. Я так говорю тому, що на сьогодні ще й досі в аграрній освіті дотримуємося вузької спеціалізації. Саме в нас є факультети із захисту рослин, агрохімії тощо. І це цілі факультети, які випускають вузькоспеціалізованих фахівців, така їх кількість для ринку праці не потрібна, а потрібен «універсальний солдат». Тобто це фахівець, який знає агрономію, інженерію, має базові знання з економіки, компетентний в інших галузях, а, на жаль, у нас таких немає. Я вважаю, що в українській системі освіти настав час, коли треба просто кардинально змінювати саму систему. З такою палітрою спеціальностей, як зараз, ми прагнемо, щоб у майбутньому українські ЗВО були конкурентоздатними? Якщо маємо на увазі аграрні ЗВО, то цього не буде, і що раніше ми це зрозуміємо, то швидше ми зможемо якимось чином адаптувати нашу систему до реалій життя. У нас невтішна демографічна ситуація, і щороку все менше дітей йде до школи, а ще менше йде до закладів вищої освіти.

- Декілька років тому Ви запропонували Міністерству освіти і науки передати один з аграрних закладів освіти представникам аграрного бізнесу для підготовки фахівців за новою концепцією. Чи не зникло у Вас це бажання?

- Насправді було запропоновано передати в управління агробізнесу профтехучилище, тому що на сьогоднішній день крім того, що бракує фахівців з вищою освітою, катастрофічною є ситуація щодо трактористів, слюсарів, автомеханіків та інших, а таких фахівців традиційно готували у профтехучилищах. На сьогодняшній день профтехучилища перебувають у жалюгідному стані, принаймні, більшість дітей − це діти-сироти, які залишаються там виключно через можливість мати «дах над головою», тобто це не те навчання, яке мало б бути. Уявіть собі, що Ви інвестуєте в техніку (машину, трактор), наприклад, від 200 до 500 тис. доларів, а потім у Вас немає кого посадити за цю одиницю техніки, щоб він(вона) працювали на ній. Отже, було бажання взяти в оренду або в концесію один якийсь заклад освіти (коледж, профтехучилище), який можна було б зробити майданчиком, де студенти навчалися професійних спеціальностей. Якщо вже держава сама не може цього зробити, то це може зробити бізнес, але, як бачимо, до сьогоднішнього дня - це питання поки не вирішено, хоча я піднімав це питання перед Прем’єр-міністром і колишнім міністром фінансів, а також міністром освіти.

- Що Ви можете сказати про якість підготовки фахівців і що б Ви змінили в організації освітнього процесу?

Насправді у нас дуже талановита молодь. Від природи українці надзвичайно розумні і мають здібності досить швидко адаптуватися, отже, якщо українець навчався у закладі вищої освіти і отримав спеціальність, яку, скажімо, він не прагнув здобути, а здобув, за порадою батьків чи інших обставин, то він за досить невеликий проміжок часу може швидко перекваліфікуватися. Наприклад, навчався на ветеринара, а продає сільськогосподарську техніку. Чому? Тому що дуже талановиті українці і тому, на мою думку, що в нас все-таки готують фахівців на рівні. Єдине питання, яким чином їх вмотивувати працювати в сільському господарстві, і це вже інша категорія проблем. Здебільшого діти із сільської місцевості, які виїхали до міст на навчання, в село повертатися не бажають. Питання, яким чином дати їм можливість навчатися і отримувати ті знання, які потрібні для ринку, а не потім адаптуватися до умов. Тобто вони втрачають десь 2−3 роки часу і цей час у сучасному світі грає важливу роль. Студент має бути вмотивованим ще на етапі навчання, по закінченні закладу освіти бути впевненим у подальшому працевлаштуванні за спеціальністю. Як не критикують систему тестування, проте вона не є поганою. Дуже добре, що в абітурієнта є можливість подати документи на вступ до декількох ЗВО і вже самому обирати, в якому напрямку рухатися далі.

- Стосовно питання працевлаштування і організації практичної підготовки. Враховуючи те, що значна кількість молодих людей виїжджає на роботу за кордон, роботодавці в Україні мають стати достойними конкурентоздатними гравцями на ринку праці. А для цього заробітна плата має бути не менше 20 тис. гривень. Чи готовий бізнес до такого виклику?

 - Просто немає вибору. Коли три роки тому я на засіданні топ-менеджменткомпаній ІМК говорив, що до 2020-го року ми вийдемо в нашій компанії на середню зарплату в 1000 доларів, всі це сприйняли як жарт. Проте на сьогодні ми вже майже вийшли на таку заробітну плату та до 2020 року у нашій компанії будуть середньоєвропейські зарплати. Якщо в Польщі середня зарплата 1000 доларів, то і ми майже до цього прийшли, оскільки зараз нікого не здивуєш в аграрному секторі зарплатою 25-30 тис. грн для кваліфікованого фахівця, наприклад, тракториста. Якщо взяти інший сектор, наприклад бухгалтерію, то ще рік, два і ми вийдемо на середні зарплати Польщі, в аграрному секторі − на 100 %.

- Чого очікувати всім нам від інноваційного проекту в аграрній освіті «Агрокебети»?

- Розуміючи всі проблемні питання, наша компанія разом з іншими передовими агрофірмами дійшли висновку, що нам потрібен «універсальний фахівець». На основі цього прийнято рішення розробити пілотний проект «Агрокебети», в якому братимуть участь 10 передових агрофірм та 50 студентів. Цей проект стартує з 1 січня 2019 року на базі Національного університету біоресурсів і природокористування України. Під час засідань робочої групи ректорат зазначеного ЗВО надав нам (агробізнесу) згоду на відбір мотивованих студентів, викладачів та розроблення навчального плану, який відповідатиме нашому баченню. Цей пілотний проект має донести широким масам і, в першу чергу, абітурієнтам, що аграрний сектор − це реально «круто». Це гідні заробітні плати, цікава робота та розвиток країни. Пілотний проект «Агрокебети» − це шоу, яке допоможе нам привернути увагу здібних абітурієнтів до аграрних закладів освіти. А в подальшому ми плануємо проект «Агрокебети» впровадити в інших закладах освіти України.

Опубліковано в журналі Agro Terra.