Розвиток спеціалізованого м’ясного скотарства, зокрема виробництва яловичини, вимагає особливого підходу та знань. Цей напрям відрізняється від звичайного скотарства зосередженням на високій якості м’яса, ефективності вирощування та оптимізації процесів. На ринку України переважна більшість яловичини на прилавку представлена молочно-м’ясними породами корів. 

Водночас споживання яловичини нижче, ніж інших видів м’яса, як-от свинина чи курятина. Це можна пояснити такими особливостями:

‒ Економічні чинники. Яловичина, як правило, дорожча за інші види м’яса. Це пов’язано з вищими витратами на виробництво, тривалішою відгодівлею худоби й більшими ресурсами для її вирощування. Економічні умови, зокрема нижчий рівень доходів населення українців, як порівняти з багатьма західними країнами, роблять яловичину менш доступною для широких верств населення.

‒ Кулінарні традиції. Традиційна українська кухня більше зорієнтована на свинину та птицю. Це також впливає на споживчі вподобання.

Однак зміни економічних умов, споживчих переваг, а також поліпшення умов виробництва можуть з часом змінити цю тенденцію.

Нині скотарство не в найкращому стані. На 1 січня 2024 року поголів’я ВРХ налічувало 2,17 млн голів, що на 6% менше, ніж на аналогічну дату минулого року. 58,6% поголів’я складають корови. За останні два роки війни поголів’я скоротилося аж на 20%. Особливо це стосується господарств населення. Протягом 2023 року на забій реалізовано 233,3 тис. тонн ВРХ ‒ на 13,1% менше, ніж у 2022 році.

Поштовхом до розвитку м’ясного скотарства може стати лише орієнтація виробників на експортну модель роботи. Сьогодні високі закупівельні ціни на живець, а також попит на мармурову яловичину з боку країн Сходу й Африки стимулюють виробників шукати нові ринки.

До війни Україна активно експортувала худобу до Єгипту, Йорданії, Узбекистану, Лівану, Казахстану, Саудівської Аравії, Лівії. В 2023 році було експортовано 79,1 тис. голів ВРХ (м’ясних і нем’ясних порід), що на 20% більше, ніж у 2022 році. Найбільшими країнами-імпортерами залишаються Ліван, Єгипет і Йорданія.

У перспективі кроком, що збільшуватиме в агробізнесу зацікавленість цим напрямом виробництва, може стати відкриття європейського ринку. Україна вже розпочала необхідну роботу, однак ще існує потреба в більшій увазі й активності і з боку профільних служб, і учасників ринку. Сьогодні в України відсутній статус щодо губчастоподібної енцефалопатії ВРХ, який відкриває можливості для подальших перемовин і доступу на ринок. Аби досягти позитивних результатів найближчим часом, треба проводити спеціальні тести й моніторинг різних груп ВРХ. За пришвидшення цих процес усередині країни в української яловичини з’явиться реальна можливість успішно вийти на ринок ЄС.

Крім цього, щоб простіше пристосуватися до європейських стандартів, виробникам варто взяти до уваги кілька аспектів. Це дозволить не тільки покращити якість і ефективність виробництва яловичини в Україні, а й забезпечить стійкий розвиток галузі, зміцнюючи позиції на внутрішньому й міжнародному ринках.

1. Вдосконалення генетики й вирощування худоби

‒ покращення генетичного матеріалу: вибір високопродуктивних порід ВРХ для отримання кращої якості м’яса; 

‒ оптимізація умов утримання: створення умов, які прийняті в ЄС, для забезпечення здоров’я та благополуччя тварин, що безпосередньо впливає на якість м’яса.

2. Використання сучасних технологій

‒ автоматизація та цифровізація: впровадження сучасних технологій моніторингу стану здоров’я тварин, управління кормами й відслідковування продуктивності; 

‒ застосування екологічно чистих технологій.

3. Забезпечення якості та безпечності продукції

‒ сертифікація та стандартизація: дотримання міжнародних і національних стандартів якості, сертифікація продукції;

‒ регулярний контроль якості: проведення лабораторних аналізів і контроль за станом здоров’я тварин.

4. Експортні можливості

‒ вивчення потенційних ринків експорту;

‒ налагодження міжнародних контактів: участь у міжнародних заходах.

5. Сталий розвиток і соціальна відповідальність

‒ екологічна сталість: впровадження практик, які зменшують вплив на довкілля;

‒ соціальна відповідальність: взаємодія з місцевими громадами, підтримка соціальних проєктів.

Спеціально для AgroTimes