Чи потрібне Україні Міністерство аграрної політики та які, на думку профільних експертів, мали б бути його функції.

У проекті державного бюджету на 2021 рік уряд не передбачив створення аграрного міністерства, незважаючи на обіцянки президента. Не зовсім зрозуміло (хоча вже і не так важливо) — це принципова позиція, чи неуважність високого рівня.

Насправді дискусія про те, бути чи не бути Мінагро, вже нікого не дивує. Дивує, а то і бентежить лише одне: чому ніхто у цьому контексті не говорить про роль аграрної політики у сучасній економічній політиці країни.

Кілька тижнів тому я ініціював на своїй сторінці в Facebook дискусію на ці теми. Експертам та колишнім високопосадовцям я запропонував відповісти на 5 базових питань про доцільність існування Мінагро та про його роль у формуванні економічної політики. Їх відповіді можна знайти за тегом #розмова_про_агрополітику.

Які висновки ми можемо зробити на основі цього бліц-опитування? По перше, аграрна статистика, як джерело об’єктивної інформації в секторі і основа для управлінських рішень, потребує докорінно нових підходів. 

По-друге, приклади реалізації успішної аграрної політики існують в багатьох країнах, і тому Україна на "зламі епох" може обрати найкраще. 

По-третє, основна функція міністерства — це формування політики, доведення до логічного кінця реформи харчової безпечності та земельної реформи. 

Тепер конкретніше про те, що саме говорили експерти. 

Одним із перших, до кого я звернувся з базовими питаннями, став Володимир Лапа, який з 2016 по 2019 рік очолював Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. 

До цього він також працював заступником міністра аграрної політики і продовольства України, а нині є радником Асоціації "Український клуб аграрного бізнесу" зі стратегічного планування. 

Так ось, Володимир впевнений: міністерство має існувати хоча б для того, щоб виконувати свою пряму функцію — формувати політику у галузі. І за цими словами стоять не тільки поодинокі заяви та меморандуми, але кропітка робота. 

"Наприклад, схвалення Верховною Радою Закону "Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин" вимагало подальшого прийняття понад 40 постанов, розпоряджень і наказів. 

І це лише один закон. У сфері харчової безпечності у нас адаптація законодавства завершена лише на 50%. Ті ж земельні відносини не потребують уваги? Якщо немає міністерства, яке драйвувало б цей процес, він пригальмовується", — цитую його слова.  

Наступним моїм респондентом стала Владислава Магалецька, яка є віце-президентом компанії SigmaBleyzer, віце-президентом Спілки українських підприємців та членом Наглядової ради програми нашого проекту "Агрокебети — новітня магістерська програма". 

Владислава вважає, що в країні, де майже половину експорту складає агропродовольча продукція, мати профільне міністерство просто необхідно. 

Якщо воно не функціонує як самостійна структура, маємо не просто неефективні, проте навіть хаотичні процеси. Головною ж метою аграрного міністерства, за її словами, має стати впровадження інновацій та сучасних технологій. 

Технологічний вектор в агро також є одним із основних для Олексія Павленка, який у 2014-2016 роках був міністром аграрної політики та продовольства України. Його ТОП-3 цілей аграрного відомства виглядає так: продовольча безпека; зовнішні ринки для усіх видів агропродукції та новітні сучасні технології.

Інна Мєтєлєва, заступниця Голови правління UAFIC із напряму AgriFood Tech, яка у 2019 році була заступницею міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, нагадала, що сьогодні майже у всіх країнах світу агрополітикою займаються окремі міністерства. 

А зайвим доказом того, що Мінагро в Україні вкрай необхідне, вона назвала втрати економічних та політичних позицій агросектору. 

"Сільське господарство — одна з ключових галузей економіки щодо формування ВВП, кількості зайнятих, напрямів, потенціалу розвитку, як на національному рівні, так і на міжнародних ринках, і тому потребує фокусної уваги", — впевнена Інна.

З фокусом на ефективне агро також згоден і Максим Мартинюк, який у 2018-2019 роках був виконуючим обов'язки міністра аграрної політики та продовольства України. "Це велика галузь з багатьма підгалузями, все це потребує зваженого професійного регулювання", — каже він. 

У ще одного нашого експерта — у народного депутата України Вадима Івченка — знайшовся свій аргумент щодо необхідності окремого аграрного Міністерства. Цей аргумент еволюційний. 

Він упевнений, що саме окреме аграрне відомство має стати тим локомотивом, який допоможе агровиробникам перейти від торгівлі сировиною до бізнесу на продуктах переробки. 

З ним згоден його коллега, народний депутат України VIII скликання Владислав Голуб. Ліквідацію Мінагро він називає суттєвою помилкою. 

"Галузь потребує свого регулятора, а скоріше не регулятора, а "лобіста" на державному рівні, який би забезпечив просування інтересів учасників цього ринку на рівні держави", — каже Владислав.

Чи важливими є озвучені питання та відповіді? Так, безумовно!

Чи варто відновлювати Мінагро лише як дань бюрократичному ритуалу? Ні! Це лише дискредитує ідею сучасної аграрної політики. Окреме аграрне Міністерство має бути ефективним генератором нових смислів не лише для агропродовольчої галузі але і для сільського розвитку, захисту навколишнього середовища та розвитку аграрної освіти та науки. 

А загалом – слідкуємо за змінами до державного бюджету до другого читання. Документи найкраще говорять про наміри та стан справ. 

Спеціально для Економічна правда.