Аграрна спільнота достатньо обережно реагує на події, пов'язані із відновленням Мінагрополітики. Не те щоб у стейкхолдерів немає такого бажання, просто більшість із них поступово вчаться відрізняти форму від суті.

Опублікування постанови КМУ із положеннями Мінагро і Мінеко є черговим тому підтвердженням.

При  початкових амбіціях на координацію ЦОВів в сфері земельних питань, безпечності харчових продуктів, рибного господарства, водокористування та лісового господарства, відповідно до «оновленого» положення в підпорядкуванні міністерства буде земля и риба. Пікетів рибалок стосовно квот на вилов риби чекати залишилось недовго, але це предмет окремої розмови.

Хто ким керує – це в принципі класичне перетягування канатів. Було  б краще, якби це було змагання ідей, – наприклад, хто що готовий зробити умовно до кінця календарного року. 

Гірше із сферою формування політики. Безпечність харчових продуктів із ветеринарією від’єднала від тваринництва. Із координацією між міністерствами в Україні класично проблеми, і як розвивати тваринництво без прив’язки до епізоотичної ситуації – навряд чи хтось скаже.

По суті, термін «АПК» вже поділений на три літери. Агро – за Мінагро. Промисловість поділена – сільськогосподарська техніка за Мінагро, харчовка за Мінекономіки. А комплесність залишилась в минулому.

Поки що це схоже на історію про те, що «Президент пообіцяв, незручно не виконати». Хотілося б помилятись.

Не те щоб немає простору для діяльності. Чого варто лише питання коректного запуску ринку землі, без якого без перебільшення багато в чому залежить доля аграрного сектору. Або запуску Державного аграрного реєстру для забезпечення прозорості державної підтримки, на який донори покладають мабуть більші сподівання, ніж багато хто може собі уявити.

Зрештою, це може бути якраз історія про доведення спроможності.

Може  бути.

Якщо боротьба за повноваження не затьмарить суті аграрної політики. 

Спеціально для Liga.net