До Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ) надходять численні звернення від сільськогосподарських виробників з різних регіонів України з приводу нещодавно прийнятої Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 р. N 164  «Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах».

Дана постанова затвержує нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах та набирає чинності з 1 серпня 2010 року. Проблемами документу є як термінологічні нюанси, такі як законодавча невизначеність терміну "природно-сільськогосподарський регіон", так і невідповідність запропонованих норм сучасній практиці землекористування не лише в Україні, а і в інших країнах, що спеціалізуються на вирощуванні сільгосппродукції.

На глибоке переконання експертів УКАБ дана постанова не лише гальмуватиме ефективний розвиток аграрного сектору але сприятиме подашій бюрократизації та створенню нових корупційних схем для чиновників.  

Посилаючись на дані ФАО, експерти УКАБ зазначають, що  частка найбільш комерційно успішних культур постійно зростає в інших країнах-виробниках. Так,  в США частка сої, кукурудзи та пшениці зросла з 82,3% від площі під зерновими та олійними культурами в 2005 році до 87,6% в 2008 році.  Як наслідок, на ці три культури припадає майже 50% від загальної площі ріллі. Аналогічна ситуація спостерігається, наприклад, в Аргентині, де під кукурудзою, пшеницею, соєю і соняшником в 2008 році було зайнято 82% від усієї ріллі. При цьому частка соняшнику в межах усієї країни зросла до 8% від площі ріллі.

Натомість українські норми є надто ретроградними. "Чого варто лише обмеження на площі під овочебаштаними культурами для південно-степового регіону на рівні 1-2%, - запитує керівник групи експертів УКАБ Володимир Лапа, - і як бути господарствам, що спеціалізуються на виробництві овочів та баштанних культур?".

Натомість президент УКАБ Алекс Ліссітса додає, що важливе не тільки і не стільки дотримання певних ротацій, скільки можливість і готовність сільгосппідприємства забезпечувати відновлення поживних речовин в ґрунті та боротьбу із шкідниками, шляхом застосування органічних добрив та сучасних засобів агрохімії.  "Якщо все зведеться до необхідності виготовлення планів землекористування та перевірок чиновників, це означатиме, що болючу тематику родючості ґрунтів просто використовують для формування додаткового джерела заробляння на селянах чиновниками та науковцями", - констатує А.Ліссітса. Експерт переконаний, що якби ситуація була іншою, то держава не розпайовувала б землі, малопридатні для ведення сільськогосподарського виробництва і не припиняла б програми бюджетного фінансування, спрямовані на підвищення родючості ґрунтів.

В УКАБ переконані, що врегулювання питань сівообігу має відбуватись на основі глибокого вивчення досвіду передових українських компаній, а також закордонного досвіду. "Поки що норми раціонального землекористування в нас напрацьовують ті, хто в багатьох випадках не може нормально обробити власні дослідні поля, а як результат українські аграрії змушені будуть втрачати конкурентоспроможність в порівнянні із своїми закордонними колегами" – зауважує А.Ліссітса.

Прес-служба УКАБ