9 лютого Асоціація “Український клуб аграрного бізнесу” спільно з громадською організацією “Український Центр Європейської Політики” провели вебінар “Оцінка процесу інтеграції агросектору України до ЄС”, під час якого було обговорено головні виклики, котрі очікують агросектор в процесі вступу України в ЄС та імплементації європейського права в національне законодавство.

Зміни торкнуться як аграрної політики загалом, так й кожного сільгоспвиробника. “Вступ України до ЄС для аграріїв означатиме не тільки великі субсидії на гектар землі та значні кошти, що виділяються на сільськогосподарський розвиток, однак й нові обов’язки виробників, відповідальне ведення бізнесу та трансформацію агросектору. До того ж, не менш важливим буде проведення роз’яснювальних робіт як щодо переваг для України, так і щодо виграшних позицій ЄС від прийняття України в європейську спільноту”, – зазначає генеральний директор ІМК, президент УКАБ (2007-2021 рр.) Алекс Ліссітса.

Генеральний директор УКАБ Роман Сластьон підкреслює, що вступ України до ЄС вимагатиме повної адаптації українського законодавства до правової системи ЄС, а блок аграрних змін є однією із найважливіших складових цього процесу та передбачатиме доволі великий обсяг імплементації норм та правил Європейського Союзу. 

Так, заступник Міністра аграрної політики та продовольства України Маркіян Дмитрасевич пояснює, що аграріям велику увагу варто звернути на європейський документ під назвою: “Спільна аграрна політика”, що представляє собою сукупність політик та дій, котрі мають країни-члени Європейського Союзу в галузі сільського господарства та тваринництва. Це необхідно, оскільки наразі оцінка прогресу євроінтеграції відбувається на основі Угоди про асоціацію. І хоч за 2022 рік за даними ресурсу Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Україна продемонструвала +12% по сільському господарству та +8% по фітосанітарним заходам, що є досить непоганим результатом в умовах війни, однак Угода не покриває всіх вимог, що будуть ставитися до України в процесі вступу, в той час як “Спільна аграрна політика” є більш актуальною щодо вимог.

Процес євроінтеграції передбачає відкриття переговорного процесу, котрий розпочнеться з питань, що не будуть безпосередньо стосуватися сільського господарства, однак за цей час потрібно буде вибудувати конкретні переговорні позиції на основі селф-скринінгу та врахування оцінок Єврокомісії стану інтеграції по кластерам, які отримані на саміті Україна-ЄС і при зустрічі Єврокомісії із урядом України (вони оцінили прогрес за 5-ти бальною шкалою з 2016 по перший квартал 2022 року: в одиницю – аграрну галузь та сільський розвиток, в трійку – харчову безпеку, ветеринарію та фітосанітарний контроль, та в одиницю – рибальство). Переговорні позиції будуть формуватися відповідно до трьох груп:  

• те, що ми погоджуємося імплементовувати без будь-яких зауважень;
• те, що будемо імплементовувати, але потрібний час та фінансові ресурси;
• те, що ми пропонуємо трішки відстрочити.

“На прикладі законопроєкту №5839 про регулювання в сфері ГМО ми бачимо, що деякі нововведення будуть складно сприйматися учасниками ринку та потребуватимуть довгих та детальних обговорень. Також одна з фундаментальних речей при інтеграції агросектору – це Європейський зелений курс, тому доведеться враховувати біорізноманіття, використання агрохімікатів, резервування ландшафтів. Під час прийняття всіх цих аспектів варто брати до уваги помилки інших країн, що вже стали членами ЄС. Однак, незважаючи на складний шлях, сільгоспвиробникам варто пам’ятати, що вступ до ЄС це не тільки про гроші та вільний ринок, а й про верховенство права, сталість законодавства, що є надзвичайно важливим для адекватного розвитку держави в цілому та агросектору зокрема”, – наголошує Маркіян Дмитрасевич.

За словами Любов Акуленко, виконавчого директора громадської організації “Український Центр Європейської Політики”, наразі Україна має два-три роки найбільшої довіри, коли треба показати сильні позиції по фундаментальним реформам, тоді буде можливим просити про певні преференції чи послаблення процедури вступу. 

“Україні необхідно враховувати й позиції окремих країн-членів щодо розширення ЄС. Переважно вони поділяються на чотири групи: "активісти" (Польща, Словаччина, Чехія, Латвія, Литва, Естонія, Австрія, Фінляндія, Італія, Угорщина – проте у випадку з Україною тут може чекати несподіваний розвиток подій), "блокувальники" (Франція, Нідерланди, Болгарія), "ті, що сидять на двох стільцях" (Іспанія, Португалія, Швеція) та країна, яка позитивно ставиться до розширення, але за дотримання певних умов, і її позиція змінюється залежно від обставин – Німеччина. Постійно треба працювати зі скептиками, а в аграрній сфері працювати й з Польщею. Тому знадобиться сильна переговорна команда, що впродовж багатьох років у сталому складі забезпечуватиме взаєморозуміння. Мінагро має усвідомити, що чекає сектор, зрозуміти весь перелік завдань, для детального аналізу яких потрібно залучати європейських експертів. І головне – жорстко та реалістично себе оцінювати”, – додає Любов Акуленко.